Батькам на замітку

Педагогіка Монтессорі

Монтессорі Марія

Під педагогікою Монтессорі розуміється розроблена доктором Марією Монтессорі система навчання дітей (початок впровадження в практику – 1906), а також філософія навчання в школах і дитячих садах . Педагогіка Монтессорі ґрунтується на відкритому викладанні, в протилежність закритому, наприклад, фронтальному викладанню. Ця педагогіка, на відміну від педагогіки ідеологічної, може бути названа експериментальною, в тому сенсі, що власні спостереження дитини ведуть до вибору підходящих дидактичних прийомів стосовно до даної дитини і даної ситуації. Суть педагогіки Монтессорі полягає в девізі: «Допоможи мені зробити самому».

Філософія

Педагогіка Монтессорі часто характеризуються як педагогічний метод, при якому дитина та її індивідуальність, є наріжним каменем. Монтессорі вірила в самоцінність кожної дитини. У педагогіці Монтессорі не застосовуються порівняння і вимірювання за існуючими загальними мірками. Замість цього діти вчаться вільно, без примусу, зовнішнього втручання і критики. Марія Монтессорі була переконана в тому, що як заохочення, так і покарання шкідливі для внутрішньої орієнтації людини і що люди повинні вчитися дотримуючись власної мотивації . В першу чергу тому, що прагнення брати участь у житті дорослих органічно властиве природі підростаючого.

Педагогіка Монтессорі зосереджується на потребах, здібностях і обдарованості кожної окремої дитини. Діти вчаться найкраще, коли вони можуть самі визначати свій ритм і спосіб навчання. Тому Монтессорі-педагоги заохочують дітей самим управляти вибором темпу, теми та закріплення вивченого.

Лейтмотив методу Монтессорі полягає в підтримці природної радості дитини від вчення. За Монтессорі ця радість вчитися – одна з головних особливостей підростаючої людини взагалі. Підтримуючи це почуття і керуючи їм у дусі поваги, педагог сприяє розвитку цілісної і врівноваженої особистості .

Діти, які навчаються у власному ритмі і відповідно до власних інтересів, здобувають упевненість у власних силах і засвоюють вивчене найбільш ефективним чином.

Самостійність підкріплюється завданнями з практичного життя (тобто такими, які знаходять безпосереднє застосування в повсякденній практиці). Монтессорі-дитсадок вчить (в першу чергу через наслідування) таким речам, як самостійно одягатися, митися, накривати стіл і т.д. Навчання за Монтессорі в школі залишає великий простір для роботи в групах. Діти можуть вибирати, з ким вони бажають спільно працювати і над чим. При цьому групова робота ставить акцент на особистості учня як керівника свого інтелектуального розвитку.

Для Марії Монтессорі має першорядне значення дати дитині можливість розвивати своє чуттєве сприйняття в підготовленій обстановці, що відповідає її психологічним потребам. При цьому особливо важливо, щоб вчителі і себе самих сприймали як таких, що навчаються, враховували власний ритм кожної дитини, старалися зрозуміти дитину в її індивідуальності і розпізнати, що в даний момент її займає. Наприклад, може трапиться, що дитина використовує спеціальний математичний матеріал не для заняття математикою, а для вимірювання або будує з нього машини і т.п. І в цьому випадку керівник повинен прийняти такий розвиток.

Принципи педагогіки Монтессорі

За Марії Монтессорі процес розвитку дитячої особистості підрозділяється на три фази:

– перша стадія дитинства (0 – 6 років)
– друга стадія дитинства (6 – 12 років)
– юність (12 – 18 років).

Кожна з цих стадій являє собою виразний самостійний відрізок розвитку.

Фаза першій стадії дитинства (0 – 6 років) – найважливіший час життя, оскільки саме в цей час формуються особистість і здібності дитини. Монтессорі розуміє перші шість років життя як другу ембріональну фазу росту, в яку розвиваються дух і душа дитини. У той час як доросла людина фільтрує своє сприйняття, дитина вбирає в себе навколишнє середовище і вона стає частиною його особистості.

Другу стадію дитинства Монтессорі визначає як фазу лабільності. В ході свого розвитку дитина проходить так звані “чутливі” або “сенситивні” періоди. У такі періоди дитина особливо чутлива до певних подразників з боку навколишнього середовища, наприклад, що стосується розвитку рухів, мови або соціальних аспектів. Якщо протягом фази чутливості дитина знайде заняття, яке відповідає її потребам, вона стане здатною до глибокої концентрації . У продовження такої фази дитина не дозволяє себе відволікти іншими подразникам – вона проходить процес осягнення, який, згідно Монтессорі, захоплює не тільки його інтелектуальну сторону, але і весь особистісний розвиток . Для цього процесу Монтессорі вживає термін “нормалізація”.

Вирішальним для розвитку педагогіки Монтессорі та відповідних матеріалів є наступне спостереження: одна з найважливіших фаз чутливості кожної дитини це фаза “вдосконалення почуттів”. Кожна дитина має природне прагненням все помацати, понюхати, скуштувати на смак. З цього спостереження Монтессорі робить висновок, що доступ до інтелекту дитини веде не через абстракцію, а принципово через його органи почуттів. Відчувати і пізнавати стають в ході процесу навчання єдиним цілим. У цих положеннях Монтессорі зазнала впливу навчань Жана Ітар та Едуарда Сегена.

Ґрунтуючись на викладених результатах, Монтессорі розробила свій навчальний матеріал, орієнтований виключно на чуттєві сприйняття дитини. Так, її математичний матеріал дозволяє дитині, відчуваючи в руці одну намистину і блок з тисячі намистин, отримати уявлення про числа один і тисяча задовго до того, як вона буде здатна на абстрактне уявлення про числа.

Заповіді Марії Монтессорі

– Ніколи не чіпай дитини, поки вона сама до тебе не звернеться (в будь-якій формі).
– Ніколи не говори погано про дитину, ні при ній, ні без неї.
– Концентруйся на розвитку хорошого в дитині, так що в підсумку поганому буде залишатися все менше і менше місця.
– Будь активний у підготовці середовища. Допомагай дитині встановлювати конструктивну взаємодію з ним. Показуй місце кожного розвивального матеріалу і правильні способи роботи з ним.
– Будь готовий відгукнутися на заклик дитини, яка потребує тебе, завжди прислухайся і відповідай дитині, яка звертається до тебе.
– Поважай дитину, яка зробила помилку і зможе зараз або трохи пізніше виправити її, але негайно твердо зупиняй будь-яке некоректне використання матеріалу і будь-яку дію, яка загрожує безпеці самої дитини або інших дітей,чи його розвитку.
– Ніколи не клич її і не примушуй до інших активних дій.
– Допомагай тим, хто шукає роботу і не може вибрати її.
– Будь невпинним, повторюючи дитині презентації, від яких вона раніше відмовлялась, допомагаючи дитині освоювати раніше неосвоєні, долати недосконалість. Роби це, наповнюючи навколишній світ турботою, стриманістю і тишею, милосердям і любов’ю. – Зроби свою готовність допомогти очевидною для дитини, яка перебуває в пошуку, і непомітною для тієї дитини, яка вже все знайшла.
– Завжди в поводженні з дитиною використовуй кращі манери і пропонуй їй найкраще в тобі і найкраще з того, що є в твоєму розпорядженні.

Підготовлене ​​середовище

Підготовлене ​​середовище – найважливіший елемент педагогіки Монтессорі. Без неї вона не може функціонувати як система. Підготовлене ​​середовище дає дитині можливість поступово, крок за кроком звільнятися від опіки дорослого, ставати від неї незалежним. Тому навколишнє середовище дитини, по Монтессорі, їй повинно відповідати. Так, обладнання в будинку дитини або школі має відповідати зростанню і пропорціям дитини відповідного віку. Діти повинні мати можливість самостійно переставляти столи і стільці. Їм має бути дана можливість, самостійно вибирати місце для занять. Переставлення стільців з місця на місце, яктй виробляє шум, Монтессорі розглядає як вправу моторики. Вони повинні навчитися переставляти предмети по можливості тихо, щоб не заважати іншим. Оточення естетичне і елегантне, в будинках дитини використовується крихкий фарфор. Діти повинні навчитися впевненості у поводженні з крихкими предметами і усвідомлювати їх цінність. Матеріал знаходиться у вільному доступі, на рівні очей дитини. Це носить характер заклику до дії. Кожен вид матеріалу має бути тільки в одному екземплярі. Це повинно навчити дитину соціальній поведінці щодо інших дітей, враховувати їхні потреби. Про своє оточення діти піклуються самі. У цьому вони набувають навичок незалежності від дорослих.

Роль дорослого в педагогіці Монтессорі

З моменту свого народження дитина прагне до свободи і незалежності від дорослого. Монтессорі описує цей процес як біологічний принцип людського життя. Подібно до того, як тіло дитини розвиває свої здібності і дає їй свободу рухів, так само і дух дитини виконаний голодом до вчення і до духовної автономії.

У цьому процесі дорослий може стати союзником дитини і створити для неї оточення, яке відповідає її потребам і прагненню до пізнання. Саморозуміння дорослого в педагогіці Монтессорі – це роль помічника, що згладжує для дитини шлях до самостійності відповідно до принципу “Допоможи мені зробити самому”. Процес навчання і пізнання відбувається в дитині, дитина – сам свій учитель. Дорослий повинен навчитися вести дитину до вчення, щоб потім самоусунутися і залишатися в ролі спостерігача, супроводжуючого процес пізнання у дітей.

Оскільки кожна дитина проходить фази чутливості індивідуально, навчальні плани в будинку дитини або школі повинні бути індивідуально орієнтовані. Учитель володіє технікою розпізнавання фаз чутливості і здатний вести дитину до діяльності, яка активувала б його інтерес. В принципі, однак, дитині повинна бути дана свобода самому вибирати, з чим вона хоче працювати.

Роль вихователя

Відносно того, що повинен робити вихователь, полягає перша педагогічна вимога. Це не вимога, щось певне робити, але вимога, чогось визначеного не робити, а саме, категоричний заклик не заважати процесу саморозвитку. Це вимога випливає принаймні з тієї тези, що батьки – не творці дитини, що дитина, як вище вже говорилося, сама виконроб свого розвитку; батьки – помічники на цьому будівництві і повинні задовольнятися цією роллю. З цього випливає і все розуміння виховання, що лежить в основі педагогіки Монтессорі, яке вона розуміє як “допомогу в саморозвитку дитини від моменту її народження”. Монтессорі очікує від дорослого “внутрішнього перефокусування”, яке веде до того, що дорослий в спілкуванні з дитиною думає не про себе, а про дитину і його майбутнє.